Вже важко уявити собі новини, які не розпочинаються з історій про наслідки російських атак на Україну. Сьогодні ж ми поговоримо про черговий напад на місто Нікополь, що в Дніпропетровській області. Ви й самі, напевно, відчуваєте ту тривогу, яка охоплює людей, коли обстріл стає частиною буденності. Тільки-но подумайте, як змінюється життя містян, коли кожен новий день може стати останнім.
Російські сили знову застосували реактивні системи залпового вогню та важку артилерію, аби посіяти хаос і знищення в Нікополі та навколишніх громадах. Тільки уявіть собі: лікар, який всього 30 років віддав медичній службі, був убитий у своїй ж лікарні під час чергового обстрілу. Йому вже ніколи не вдасться повернутися додому після чергування. Ба більше, ще п’ятеро людей отримали поранення, двоє з яких у важкому стані. Хіба можна залишатися байдужими, коли чуєш такі новини?
Не минуло це лихо і по будівлях: обстріли перетворили на руїни амбулаторні клініки, навчальні заклади, промислові підприємства. Постраждали восьмеро домівок та численні комерційні приміщення включно з банком, кафе, школою і автозаправкою в цьому районі. І уявіть, частина автомобілів була настільки знищена, що їх неможливо відновити. Як жити, коли все, що було нажито, руйнується за секунди?
Звісно ж, Нікополь—не єдине місто, що страждає від невпинних атак. Під безперервними ударами агресора залишаються й інші регіони України—Донецька, Херсонська, Харківська області—там також лунають сирени, є жертви, руйнується інфраструктура. Це не просто атаки; це методичне і цілеспрямоване знищення мирного життя.
Та попри все, українці знаходять в собі сили боротися й далі, допомагати одне одному та продовжувати відбудовувати свої міста й села. Історія показує, що той, хто відмовляється ослабнути перед загрозою, має шанс на перемогу. Тому важливо не здаватися—це і наша щоденна боротьба, боротьба за право жити в мирі.
