Подорож до Москви з валізами готівки – уявити таке не просто, але це стало реальністю для режиму Башара Асада. Між березнем 2018 та вереснем 2019 року сирійський уряд організував масштабну фінансову операцію, під час якої було переміщено приблизно 250 млн доларів США у Москву. І, здавалось би, це просто цифри, але за кожною цифрою стоїть реальна історія затиснутого у жорстоких умовах народу.
Сирія – країна, що в цей час потерпала від війни і відчувала критичну нестачу іноземної валюти через економічні санкції Заходу. Проте, режим Асада вирішив, що збереження цих коштів за кордоном є важливішим за рятування внутрішньої економіки. Двадцять один рейс із Дамаска до Москви – це більше, ніж просто логістика. Це ціла політична стратегія, що акцентує на залежності Сирії від російської військової підтримки.
Цікаво, що отримувачами сирійських фінансів стали російські банки, зокрема РФК, підконтрольний Рособоронекспорту. Такі дії навіть у контексті міжнародних фінансових санкцій виглядають як віртуозна гра в шахи: кожен рух сплановано точно. Режим використовував Росію як сховище для захисту нелегітимно отриманого багатства, такий собі сейф для заблокованих активів.
З іншого боку, не лише Росія демонструє лояльність до Асада. Іран також активно бере участь в обхідній логістиці санкцій, налагоджуючи фінансові схеми через ліванську компанію Hokoul SAL Offshore, керовану Корпусом вартових ісламської революції. На цьому тлі значний контраст конструює особисте збагачення родини Асада, котра, за повідомленнями, володіє не менш ніж двадцятьма розкішними апартаментами у Москві.
Але, можливо, найбільш вражаючим є той факт, що попри розтрощену війною економіку, Асад залишається на верхівці влади, контролюючи ключові сектори економіки та міжнародну допомогу. Цей контроль не зможе не викликати сум'язмішку з боку Західних урядів, які давно критикують такі дії за незаконність і корумпованість.
Фактично, переміщення значних сум готівки у Росію стало лише інструментом у більшій грі – грі за збереження влади, фінансової стабільності та стратегічного впливу, який, як виявляється, не обов'язково залежить від фінансового добробуту народу Сирії.
