На світанку 17 грудня 2024 року в Москві вибух, який назавжди змінив хід подій, сколихнув російську громадськість. У результаті вибуху загинули Генерал-лейтенант Ігор Кирилов та його особистий помічник — дія, що виявилася цілеспрямованою та запланованою атакою. Серед спальних вулиць на Рязанському проспекті, у власному будинку, він не очікував на таке закінчення.
Детонатор було майстерно замасковано в електросамокаті. Вибухова хвиля зруйнувала фасад і розчинила вікна на трьох поверхах, знищила три машини — і це все не випадково. Такий метод здійснення ідеально підходив для атаки з дистанції, ймовірно, завдяки доступу до системи безпеки будівлі.
Смерть Кирилова не залишилася непоміченою — українська Служба Безпеки (СБУ) взяла на себе відповідальність за операцію, наголошуючи, що Кирилов був законною ціллю. Його звинувачували в масових використаннях забороненої хімічної зброї проти захисників України, розгортаючих свої сили на східних та південних фронтах.
Війна, що розгорнулася між двома країнами, має свою темну історію. Згідно з даними СБУ, понад 4,800 випадків застосування хімічних мін доручено саме Кирилову з початку повномасштабного вторгнення. Більш того, українські власті видали ордер на його арешт, звинувачуючи його у військових злочинах.
Цей динамічний розвиток подій супроводжується міжнародним інтересом: Організації з заборони хімічної зброї (ОЗХЗ) отримали від СБУ докази цих злочинів, які підтверджено двома незалежними лабораторіями.
Хоча важливо тримати нейтралітет, важко не помітити, як Україна чітко висловлює свою позицію в боротьбі за правосуддя. Запитання, що виникає у кожного з нас: чи зможуть потужні вибухи розірвати нашу історію, чи ця лінія війни стане новим витком у пошуках справедливості? Цей вибух тільки підтверджує, що ця війна — не лише конфлікт територій, а справжня битва за цінності та людяність.
