Путін: риторика агресії та пропаганди

Володимир Путін вкотре став у центрі уваги зі своїми заявами під час прямої лінії та прес-конференції, несучи звичну для себе комбінацію агресивної риторики та внутрішньої пропаганди. Навряд чи когось здивують його слова про готовність до переговорів з Україною, проте з традиційним звинуваченням останньої в небажанні до діалогу. Де ж він згадав про угоду в Стамбулі, підкресливши, що Україна нібито відмовилася від неї, хоча раніше погодилася.

Цікавою стала пропозиція Путіна провести "технологічний експеримент", де Захід і Україна захищатимуть ціль у Києві від удару російської ракети "Орешник". Це явна спроба показати безпорадність західних оборонних систем і підживити публіку сумнівами.

Путін також не обійшов увагою тему військової могутності Росії та її боротьби проти "всіх країн НАТО". Він вихваляв нове озброєння та зростання чисельності російських військових, водночас заперечуючи можливість знищення своєї ракети, незважаючи на успіхи України в перехопленні "Кинджалів".

На внутрішньому фронті, Путін пообіцяв вирішити проблему неоплачених зарплат військовим у Курській області, а також похвалився стабільністю російської економіки, яка, за його словами, нині є найбільшою у Європі. Це твердження виглядає доволі амбітним, адже вся Європа зіштовхується з економічними викликами, однак, як завжди, такі заяви слугують більше заспокоєнню внутрішньої аудиторії.

Крім того, він назвав Казань "найкращим містом Європи" і прокоментував вбивство генерала Ігоря Кіріллова, назвавши його терактом. Ці висловлювання покликані заспокоїти населення та зміцнити його підтримку.

Загалом, жодної несподіванки в риториці Путіна немає. Він уперто дотримується своєї лінії на міжнародній арені, поєднуючи це з твердженнями про зростання військової та економічної сили Росії, водночас намагаючись долати внутрішні суперечності, критики та недоліки, використовуючи це як інструмент для зміцнення власної влади та збереження статусу-кво.