Російське вторгнення в Україну, що розпочалося 24 лютого 2022 року, стало новою фазою російсько-української війни, розпочатої Росією ще у 2014 році. Скільки це відгуків, емоцій, надій та, на жаль, болю принесла ця подія українцям.
Перед самим вторгненням Росія суттєво збільшила військову присутність біля кордонів України, починаючи з листопада 2021 року. Незважаючи на очевидні приготування, російські офіційні особи неодноразово запевняли світ, що не мають жодних агресивних намірів. Однак визнання самопроголошених "ДНР" та "ЛНР" як незалежних держав лише підігріло вже й так напружену ситуацію.
У ніч на 24 лютого 2022 року стало зрозуміло, що ці запевнення були лише димовою завісою. З території Росії, Білорусі, а також тимчасово окупованого Криму почалася масова атака на Україну. Президент Росії, Володимир Путін, оголосив це "спеціальною військовою операцією", неправдиво звинувачуючи українських високопосадовців у нацизмі та створенні ядерної зброї. Це був шок для багатьох, але українці не мали вибору, крім як взяти себе в руки і боротися за свою землю. Президент України, Володимир Зеленський, оголосив воєнний стан, що означало, що всі українці повинні були внести свій внесок у захист своїх родин і країни.
Міжнародна спільнота не залишилася осторонь. ООН засудила російську агресію, а Міжнародний Суд в Гаазі вимагав припинення військових дії. Відгук на світовій арені був одностайним: вторгнення – це не лише атака на Україну, а й загроза всьому світовому порядку. Кожен з нас, навіть у віддалених куточках планети, усвідомив значущість цього конфлікту.
Досі, незважаючи на кількісну перевагу, Росія не змогла досягти своїх початкових цілей, таких як взяття Києва. Замисел захопити Донбас та південь України теж стикається з потужним опором. І хоча території на півдні, такі як частини Запорізької та Херсонської областей, зазнали тимчасової окупації, сміливість українців не дозволяє їм капітулювати перед обличчям ворога.
Цей конфлікт приніс неймовірні гуманітарні страждання, значну кількість жертв і переміщених осіб. І все ж, незважаючи на всі труднощі, Україна стоїть. Історії звичайних людей, які зростинають у надлюдських умовах, нагадують нам про справжню цінність свободи і надії у майбутнє.
Тепер, коли ми озираємось на події, що трапилися, можна побачити не лише дипломатичні баталії та військові стратегеми, а й силу людей, котрі не шкодують сил, аби захистити свою землю і своє життя. Український дух непохитно стоїть на захисті правди та справедливості. І це, можливо, найважливіше з того, що ми повинні пам'ятати.
