Російська присутність у Сирії завжди була питанням стратегічного значення і значного занепокоєння. Від початку міцного співробітництва у 1956 році, коли Сирія почала закуповувати зброю в СРСР, ці стосунки розвивалися і після розпаду Радянського Союзу, коли Росія взяла на себе роль постачальника військової підтримки. Станом на 30 вересня 2015 року, Рада Федерації Росії офіційно підтримала інтервенцію в Сирії, мотивуючи це необхідністю підтримки режиму Башара аль-Асада, з яким пов'язано стільки політичних і військових інтересів.
Формально, в основному задекларована як антирігіональна кампанія проти тероризму — особливо проти Ісламської держави — ця операція містила в собі елементи, котрі викликають суперечки. Не всі цілі російських авіаударів відповідали заявленим, і критики часто звертали увагу, що мішенями були саме сили поміркованої опозиції. Наявність у Сирії авіабази «Хмеймім» та інших військових об’єктів допомогла Росії не лише підтримувати Асадів режим, але й зберегти стратегічні важелі впливу на Близький Схід.
Міжнародне співтовариство неоднозначно сприйняло цей крок. Були висловлені сумніви щодо його законності, оскільки інтервенцію не підтримала Рада Безпеки ООН. Однак Росія запевняла, що її дії відповідають міжнародному праву і базуються на офіційному запиті сирійського уряду.
Асаду було надано суттєву допомогу для збереження влади. Проте, поглиблення сирійського конфлікту та численні цивільні жертви викликали критику, зокрема твердження, що Росія співпрацює з певними терористичними угрупованнями задля стратегічних інтересів, таких як виснажені газові родовища.
Ситуація докорінно змінилася в листопаді 2024 року, коли наступ сирійської опозиції призвів до початку евакуації російських військових з країни. Захоплення ключових міст, включаючи столицю, стало для Асада фатальним, а отже, і для російської стратегії в регіоні—під питанням опинилися її військові бази.
Росія сьогодні продовжує підтримувати діалог з озброєною опозицією, щоб забезпечити захист своїх залишкових інтересів у Сирії. Це підкреслює складну природу сучасної геополітичної гри, де одні союзники можуть швидко стати фундаментально небезпечними.
Ситуація в Сирії показує, як швидко можуть змінюватись геополітичні альянси і інтереси великих держав.
Россия не только поддерживала Асад, но и способствовала гуманитарной катастрофе, игнорируя страдания гражданского населения Сирии.
Військова інтервенція Росії в Сирії демонструє, як стратегічні інтереси можуть впливати на гуманітарну ситуацію в країні.
Російська інтервенція в Сирії ставить під сумнів справжні наміри навчання регіональної безпеки і мирного врегулювання конфлікту.