Володимир Путін залишається неухильним у своєму ставленні щодо мирних переговорів, вимагаючи капітуляції України перед будь-якими дискусіями. Така позиція передбачає роззброєння української сторони, що є неприпустимим для Києва. Водночас, з жовтня 2021 року американська розвідка володіла вичерпною інформацією про наміри Росії розпочати повномасштабне вторгнення. Ці дані були передані не лише президентові Байдену, але й лідерам Франції, Великої Британії та Німеччини з метою зупинити Путіна. Проте, незважаючи на всі попередження, російський лідер продовжував заперечувати наміри вторгнення та наполягав на нелегітимності уряду України, посилаючись на історичні інтереси Росії в цій країні.
Безліч дипломатичних зусиль було докладено перед початком вторгнення, включаючи особисті зустрічі Байдена з європейськими лідерами та прямі контакти з Путіним. Однак російський президент невпинно спростовував будь-які задуми щодо агресії, хоч докази таємних планів були очевидними. Його імперські амбіції та переконання в меншовартості українців перед росіянами стали ключовими рушіями в цьому конфлікті. Путін прагне контролювати рішення України, вбачаючи втрату цієї країни як екзистенційну загрозу для Росії. Стратегія Путіна полягає у вичікуванні моменту, коли Захід втомиться підтримувати Україну, сподіваючись на зменшення допомоги, що дасть Росії можливість затвердити свій контроль.
Сьогодні західна підтримка України виявляє ознаки втоми. Хоча початково така підтримка була значною, з часом її обсяги не зростали, навпаки, знижувалися, що відповідало очікуванням Путіна. Своєю чергою, Володимир Зеленський активно наголошує на необхідності продовження підтримки з боку Заходу, підкреслюючи, що тільки сильна Україна здатна стримати імперські амбіції Росії. Обіцяючи, що жодні мирні домовленості не можуть бути укладені без участі України, Зеленський акцентує на активній ролі Києва у будь-якому мирному плані. У підсумку, ситуація залишається складною і може перерости у затяжний "корейський сценарій", без остаточного вирішення конфлікту.
