Уявіть, що ви вже понад пів року щодня добросовісно приходите на роботу, виконуєте свої обов'язки, а натомість не отримуєте нічого, крім порожніх обіцянок. Саме такий сценарій зараз переживають сотні працівників комунальних служб та інших секторів на окупованих територіях Донбасу.
У Сєвєродонецьку комунальники вже понад шість місяців працюють без зарплати. Російська окупаційна адміністрація киває на місцевих, мовляв, населення не платить за послуги, а підприємства "нерентабельні". Проте хіба винні прості мешканці, які ледве виживають за умов війни та економічної скрути? Люди справедливо обурюються: хто ж має відповідати за стан міста та їхньої родини?
Складнощі з виплатою зарплат – справжній тренд окупаційної адміністрації. Це питання гостро стоїть не лише в секторі ЖКГ, а й у вугільній промисловості. Працівники управління реструктуризації шахт відкрито говорять: з початку року регулярно стикаються з затримками зарплат. Навіть працівники медичних служб та регіональних управлінь юстиції змушені добиватися своїх зарплат, немов милостині.
І ситуація тільки погіршується. У Маріуполі, місті, яке ще недавно було потужним індустріальним центром, життя перетворилося на справжнє випробування на стійкість. Вода з кранів непридатна не те що для пиття – навіть для технічних потреб. Резервне джерело, Старокримське водосховище, майже повністю виснажене. Владі, здається, байдуже: комунальні служби та медики живуть без зарплат ще з грудня, ремонтні роботи призупинені, а каналізаційні труби прориває все частіше, заливаючи вулиці стічними водами.
Соціальні мережі переповнені гнівними дописами місцевих мешканців. Люди змушені кричати про проблеми з надією на те, що їх почують. Однак відповідь окупантів – лише чергові розмиті обіцянки. Влада запевняє: "скоро побудують новий водогін, замінять старе насосне обладнання", але ніхто вже не вірить словам, за якими не стоять реальні дії.
Ці реалії життя під окупацією – суворе нагадування для всіх нас: за будь-якими пропагандистськими картинками окупантів завжди ховається справжня бідність, безвідповідальність та людські страждання. Але чи довго ще витримають люди цю "гру в виживання"? І чим завершаться пусті обіцянки окупантів? Питань нині більше, ніж відповідей. Але за кожним із них – долі живих людей, наших співгромадян, які заслуговують на гідність та повагу.
