Канада робить серйозні заяви: Китай веде масштабну кампанію дезінформації проти канадських політиків. Детальне розслідування канадських спецслужб вперше розкриває механізм, який уже дістав назву Spamouflage. Мета очевидна: підірвати довіру до демократії та вивести з гри опонентів китайської влади.
На передовій інформаційної війни опинилися прем'єр-міністр Джастін Трюдо та десятки депутатів з різних політичних таборів. Тільки уявіть — тисячі ботів у соцмережах написали сотні постів англійською та французькою. У кожному — гучні, але безпідставні звинувачення, погрози, фальшиві факти, які заполонили Facebook, Instagram, TikTok, LinkedIn та навіть YouTube. Найінтенсивніший удар припав на початок осені, коли багато канадців проводили довгі вихідні за соціальними мережами вдома чи у відпустці.
Головний інструмент цієї кампанії — захоплені або свіжих акаунти, керовані з Китаю. Аналітики виявили, що текстові повідомлення переповнені помилками, і публікуються переважно у денні години Китаю, що свідчить про організований характер атак.
Проте на цьому китайські стратегії не закінчуються. Ті самі боти поширювали теорії змови про пожежі на Гаваях, мовляв, у них винувата "кліматична зброя" США, а також активно дезінформували про очищені радіоактивні води з Фукусіми, що їх Японія випустила в океан. Так виглядає новий рівень війни за правду — коли брехня стає масовою та цілеспрямованою.
Нещодавно об'єктом подібної інформаційної атаки стала і Христя Фріланд, кандидат у депутати від Ліберальної партії та колишній віце-прем’єр. Китайські джерела, наближені до уряду, через популярні акаунти на WeChat намагалися дискредитувати її політичний імідж та зменшити шанси на перемогу за допомогою понад тридцяти спеціально створених фейкових профілів.
Звичайно, Китай — як завжди — відкидає будь-які звинувачення на свою адресу і наполягає, що "ніколи не втручається у внутрішню політику інших країн". І все ж факти, підтверджені не лише канадською владою, але й незалежними міжнародними організаціями, свідчать про зовсім інше.
Ці атаки мають реальні наслідки для канадської демократії: політики, які опиняються під таким шаленим інформаційним тиском, можуть бути надто обережними і уникати гострих тем, зокрема захисту прав і свобод та критики авторитарних режимів. Ще один тривожний факт — китайська влада таким чином намагається залякати й діаспорні спільноти, аби ті утримались від відкритих дискусій щодо питань, які їх турбують.
Як нам реагувати на подібні виклики в сучасному світі, коли інформаційні кампанії вже мають потужність справжньої зброї? Чи знайдуть Канада та союзники ефективні засоби протистояння цьому глобальному наступу брехні? Поки очевидно одне — атаки таких масштабів не минуть без наслідків, і демократичні країни мають бути до них готовими.
