Нещодавня ініціатива США щодо припинення війни в Україні викликала жваві дискусії серед союзників. Під час переговорів у Парижі американські дипломати запропонували ідею тимчасового «замороження» конфлікту на умовах припинення вогню. План передбачає залишення тимчасового контролю за територіями, окупованими російськими військами, без подальших просувань сторін.
Однією з головних умов запропонованої угоди є повний та стабільний режим тиші, що мав би вступити в силу всього за кілька тижнів. Проте варто наголосити, що ця пропозиція не ставить за мету остаточне вирішення війни, а скоріше є кроком до майбутнього довгострокового врегулювання. Тому, очевидно, переговори за кінцевий мир ще попереду, й конфлікт наразі залишається у «підвішеному» стані.
З боку Києва ключовою точкою напруги стане питання євроатлантичних перспектив України. Адже в американському плані йдеться саме про зняття питання вступу України до НАТО з порядку денного майбутніх переговорів. Рішення, безперечно, складне й суперечливе, адже саме перспективи членства були однією з головних гарантій безпеки, що розглядала українська сторона.
Не менш важливий пункт – умови санкцій проти РФ. Американські представники допускають послаблення санкційного режиму в разі дотримання Кремлем запропонованого перемир'я. Це питання стане предметом активних суперечок не лише між США та Європою, але й всередині самої європейської спільноти, де нині немає згоди щодо послаблення економічного тиску.
Не всі сторони схвалюють цей підхід. Євросоюз вже підкреслив, що не визнає окупації українських територій легітимною, тому питання контролю окупованих територій болюче та проблематичне. Чи погодяться європейці піти на поступки Кремлю заради припинення кровоу пролиття?
Реакція Росії на запропоновані умови є ще однією великою загадкою. Чи Москва готова хоча б тимчасово припинити бойові дії, чи навпаки – використає невизначеність у перемир'ї для власної вигоди?
Американський проєкт також піднімає нагальну необхідність вироблення гарантованих провідними країнами механізмів безпеки для України. Тільки за їх наявності Київ міг би погодитися на будь-які проміжні домовленості.
Однак чи можна взагалі вважати такий варіант миром? Чи це лише кладе початок новому періоду невизначеності й меншої інтенсивності конфлікту? Українцям варто серйозно задуматися, який саме шлях обрати: важкий тимчасовий компроміс чи подальша боротьба за повні гарантії безпеки й суверенітету. Адже остаточний мир – це набагато більше, ніж просто припинення вогню.
