Іран подав судовий позов проти України та ще трьох країн у Міжнародний суд ООН. На перший погляд, ця новина виглядає шокуючою: чому Іран звинувачує саме ті країни, громадяни яких стали жертвами трагедії? Йдеться про сумнозвісний рейс PS752, збитий у січні 2020 року над Тегераном ракетою, випущеною іранськими військовими. Загинули всі 176 пасажирів і членів екіпажу — серед них були громадяни України, Канади, Швеції та Великобританії.
У чому суть нових претензій? Іран наголошує, що Рада Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO) неправомірно розглядала скаргу країн-учасниць, оскільки, за їхніми словами, спочатку мало відбутися встановлення фактів та прямі переговори, чого, як стверджує офіційний Тегеран, не було зроблено. Це досить неоднозначна позиція, адже сам Іран визнав відповідальність за катастрофу, хоча і наголошує на тому, що це сталося внаслідок «безперечно ненавмисного людського фактору».
Зараз Іран фактично наполягає, щоб Міжнародний суд ООН визнав, що попереднє розслідування Ради ICAO проведене з порушеннями, і скасував решту юридичних висновків, які можуть накласти додаткові зобов'язання чи відповідальність. Причому іранська сторона окремо висуває претензії до Великобританії, заявляючи, що об'єднане Королівство не надало достатніх доказів присутності своїх громадян на збитому рейсі.
Україна, Канада, Швеція та Британія натомість рішуче засуджують дії Ірану як спробу піти від відповідальності. Ці країни від початку звинувачували Тегеран у непрозорості слідства, приховуванні інформації та спробах уникнути міжнародних зобов’язань відповідно до Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію.
Цей позов Ірану може тільки посилити напругу в міжнародних відносинах та щодо питання компенсацій родичам загиблих. Чи зможе міжнародна спільнота знайти справедливе рішення, якщо вирішуватиме лише питання юридичних формальностей? Це викликає більше питань, ніж відповідей. Це не лише про право, а й про людські долі, глибокі рани близьких та родичів тих, хто вже ніколи не повернеться додому.
Усі ми пам’ятаємо, як складно родини жертв переживали перші дні трагедії, коли Іран заперечував причетність до катастрофи. Чи допустимо тепер знову перенести цю трагедію в площину важких бюрократичних суперечок? І чи готова міжнародна спільнота далі спостерігати за цим юридичним перетягуванням канату, замість того, щоб нарешті зосередитися на справжній прозорості, справедливості й розраді для родичів загиблих? Питання залишається відкритим.
