У вічній тиші і суміранні великої школи в Борисполі знову чути лише тихий шепіт і мелодії дитячих голосів, що завжди скоріше за своє повернення на уроки. Але цього дня, на жаль, одна з улюблених вчительок ліцею "Лідер" вже не відкриє дверей свого кабінету для учнів. Того злощасного дня, уламок російського дрона, що прилетів на українську землю, обірвав життя нашої колеги, котра багатьом дарувала світло знань.
Ця жінка була більше ніж просто вчителькою трудового навчання. Вона була оберігачкою атмосфери співчуття і натхнення, сумлінним наставником і другом. Її уроки завжди наповнювали дітей енергією, кажучи: "Твори!". Але, на превеликий жаль, війна вчергове запропонувала кожному з нас згадати про безцінність життя і небезпеку, що несе нічне небо.
Трагедія, що сколихнула всю громаду Борисполя, стала нагадуванням кожному, наскільки вразливими ми можемо бути перед суворістю умов, створених віддаленими рішеннями. Сусіди, колеги й учні зупиняють буденність, щоб висловити свою підтримку сім'ї вчительки, згадати найкращі миті, проведені разом, а також згуртуватися у підтримці один одного.
Загиблих учасників цієї війни вже не повернеш, але їхні історії стають частиною спільного пам'ятання, яке живе у серцях, у думках та у вчинках тих, хто залишився. Кожна така подія нагадує про те, наскільки важливо продовжувати боротьбу за вільне і мирне життя, яке саме завдяки нашим зусиллям повинно перемогти.
На сторінках книг, де вчителька писала для учнів, залишився слід її напуття, і на весняних полях Борисполя зараз ростуть квіти у її пам'ять: жовто-блакитні, мов прапор, що символізує свободу, мир і надію. І так, навіть у часи найбільшої темряви, ми всі залишаємось у кольорах життя.
Ця трагедія нагадує про безцінність життя та важливість підтримки одне одного у важкі часи. Але продовжуєм боротьбу!