Російського неонациста Яна Петровського, який відомий у колах бойовиків під псевдонімом "Воіслав Торден", засудили в Гельсінкі до довічного ув'язнення за воєнні злочини, скоєні в Україні. Це перший подібний прецедент у Фінляндії, коли громадянин Росії став перед судом за злочини, скоєні саме в українському конфлікті.
Петровський у 2014 році був командиром диверсійно-розвідувальної групи "Русіч", яка діяла на Луганщині. Одним із найгучніших злочинів цієї групи став напад на військовослужбовців українського батальйону "Айдар" поблизу міста Щастя. Під час цього нападу загинуло 22 українських військових, ще четверо були серйозно поранені, один згодом помер від отриманих ран.
У фокусі судового розгляду були шокуючі подробиці – Петровського звинуватили не лише у причетності, але й у безпосередній участі в розстрілі поранених українських військовослужбовців, які вже перебували на землі. Попри те, що під час процесу він заперечував усі звинувачення, фотодокази однозначно зафіксували його присутність поряд із тілами загиблих солдатів після бою.
Примітно, що українська сторона ще у 2016 році вимагала екстрадиції Петровського із Норвегії, де він проживав з 2004-го та активно підтримував ультраправі рухи. Втім, тоді норвезька влада вирішила депортувати злочинця назад у Росію, фактично дозволивши йому уникнути відповідальності за скоєне в Україні. Лише влітку 2023 року, коли він намагався потрапити до Фінляндії із новим паспортом, його впізнали та затримали фінські прикордонники.
Попри чітку позицію української прокуратури, яка домагалася екстрадиції бойовика до України, Фінляндія відмовила Києву в цьому запиті, посилаючись на побоювання щодо умов утримання засуджених у вітчизняних тюрмах. Це рішення вкотре підняло суспільне обговорення щодо стану українських в'язниць та їх відповідності міжнародним стандартам.
Цей резонансний судовий процес вкотре демонструє, що міжнародна спільнота продовжує притягувати до відповідальності злочинців, які здійснюють звірства у зонах збройних конфліктів. Важливість цього історичного рішення особливо відчутна зараз, коли ми бачимо, як важливо доводити справи воєнних злочинів до кінця та відстоювати права жертв.
Як вважаєте – чи достатньо було зроблено для досягнення справедливості у цій справі? Чи готова міжнародна спільнота йти до кінця і доводити провину злочинців незалежно від їхнього громадянства чи країни перебування? Поділіться своїми думками – адже ваш голос має значення.
