Днями суди Узбекистану винесли вироки двом місцевим громадянам за участь у війні проти України на боці російської армії. Ці випадки вкотре демонструють, наскільки серйозною є проблема залучення центральноазійських мігрантів у військові дії в Україні.
Перший випадок особливо яскраво ілюструє наслідки важкого фінансового становища і легковірної довіри до обіцянок про високу зарплатню. 39-річний громадянин на ім'я Т.А., будучи єдиним годувальником родини, поїхав у квітні 2023 року до Москви, щоб заробити сезонними роботами. Однак замість обіцяної стабільної роботи він погодився укласти контракт із російською армією, спокусившись зарплатою у 450 тисяч рублів на місяць. Після двомісячної підготовки його відправили на фронт. За короткий час він встиг взяти участь у жорстоких боях у Шахтарську, Бахмуті та Луганську, де, за власним зізнанням, убив понад десять українських воїнів.
Повернувшись додому у грудні 2023 року, Т.А. добровільно прийшов до правоохоронних органів та зізнався у всіх вчинках. На судовому засіданні він щиро жалкував про свою участь у війні, наголошуючи, що зробив це з безвиході та бажання забезпечити свою родину. Суд врахував його щире каяття, співпрацю зі слідством, відсутність попередніх судимостей, а також наявність трьох дітей, визначивши пом'якшене покарання – чотири роки і два місяці обмеження свободи з забороною покидати родинний регіон без дозволу.
Другий випадок більше нагадує класичний приклад примусового вербування з боку російських силовиків. 51-річний громадянин Узбекистану К. переїхав у травні 2023 року до Приморського краю Росії, де знайшов роботу на фермі. Проте у січні 2024-го він опинився під арештом через бійку, і щоб уникнути п'ятирічного ув'язнення, його примусили підписати шестирічний контракт з російською армією. Після швидкої підготовки К. відправили воювати в Маріуполь, де він отримав навіть російське громадянство. Все ж він покинув військову службу самовільно і повернувся додому, але вдома його одразу ж було заарештовано та незабаром засуджено до п'яти років позбавлення волі.
Ці справи – лише кілька з багатьох схожих випадків, про які повідомляють узбецькі медіа. Узбецька влада регулярно попереджає своїх громадян про кримінальну відповідальність за участь у воєнних конфліктах за кордоном. Однак проблеми бідності, соціальної незахищеності та активного російського вербування помітно ускладнюють ситуацію. Як наслідок – закон ламає життя десяткам сімей, чиї родичі стають жертвами сумнівних пропозицій або навіть загроз примусового вербування.
Ці приклади – нагадування і застереження: війна завжди приносить горе і страждання, незалежно від причин, що штовхають до участі в ній. Водночас є й позитивні сигнали – дедалі більше людей усвідомлюють ці загрози і починають пильно перевіряти умови працевлаштування за кордоном. Але чи цього достатньо, щоб запобігти подібним трагедіям у майсбутньому? Це питання і досі відкрите.
