Нещодавно генеральний секретар НАТО Марк Рютте чітко окреслив позицію Альянсу щодо України, зробивши декілька важливих заяв стосовно членства та підтримки України на тлі її боротьби з російською агресією.
Найцікавішою ідеєю виступила пропозиція прем'єр-міністра Італії Джорджі Мелоні про розширення захисту України на умовах статті 5 НАТО (тобто принцип «атака на одного — це атака на всіх») без формального членства України в Альянсі. Ця особлива пропозиція викликала жваве обговорення, і хоча Марк Рютте відзначив, що НАТО не може легко відкидати жодні ініціативи, він зауважив також, що подібні пропозиції варто комплексно вивчити вже після досягнення мирної угоди між Києвом та Москвою.
Це важливе зауваження означає, що остаточне рішення буде ухвалюватись лише коли завершиться війна, але при цьому НАТО відкритий до нестандартних рішень. Є цікавою і чітка межа, яку визначив Рютте, що вступ України в НАТО не буде предметом будь-яких перемовин чи припинення вогню з Росією. Схоже, Альянс дуже серйозно ставиться до перспективи трейду «Мир в обмін на нейтралітет України». Рютте прямо зазначив, що рішення саміту у Вашингтоні про незворотність шляху України до НАТО залишається чинним і незмінним, попри будь-які політичні заяви чи умови, висунуті Росією.
Цікаво також, що Марк Рютте прокоментував недавні заяви адміністрації Дональда Трампа щодо членства України в Альянсі, підтвердивши, що позиція НАТО не змінилась і залишається послідовною незалежно від політичних змін у Вашингтоні. Його коментарі ще раз показують, що США та НАТО залишаються єдиними щодо підтримки європейських прагнень України.
І ще один важливий момент: Рютте наголосив, що НАТО не встановлює своїх «червоних ліній» у переговорах щодо миру між Україною і Росією, адже саме НАТО формально не є стороною цих питань. Однак він висловив чітке переконання, що майбутній мир має бути справедливим та довгостроковим. Особливо важливо, за його словами, не допустити, щоб Путін чи будь-хто інший знову спробував розв'язати подібну агресію проти України чи інших країн у майбутньому.
Цю позицію явно підтримує і Київ. Недавній візит українського міністра закордонних справ Андрія Сибіги до штаб-квартири НАТО та його зустріч з Марком Рютте підтверджують інтенсивність і важливість постійного діалогу між Україною та Альянсом. Обидві сторони залишаються відкритими до взаємодії й постійно координують зусилля, щоб наблизити довгоочікуваний мир.
Таким чином, НАТО і надалі чітко демонструє свою підтримку Україні та незворотність шляху нашої держави до членства, водночас залишаючи відкритими різні дипломатичні варіанти, які можуть бути використані для досягнення міцного миру. А ви як думаєте – чи варто Україні погоджуватись на нестандартні альтернативи членству або ж все-таки наполягати на повноправному статусі в НАТО? Поділіться своїми думками!
