Схоже, що Європейський Союз стоїть перед важливим вибором у сфері оборони. Останні дебати щодо військових закупівель викликають бурхливі суперечки: що обрати – зброю європейського виробництва чи американські системи?
Президент Франції Еммануель Макрон активно виступає за посилення стратегії військової незалежності Європи, стверджуючи, що європейські країни повинні активніше закуповувати власні оборонні розробки. Зокрема, Франція планує значно збільшити кількість замовлень на винищувачі Dassault Rafale. Ці сучасні винищувачі будуть оснащені передовими ядерними ракетами ASN4G, які з'являться вже у 2035 році. Макрон також пропонує європейським партнерам обирати європейські альтернативи американським системам озброєння – наприклад, замість американських комплексів Patriot закуповувати франко-італійські системи ППО SAMP/T, а замість винищувачів F-35 – бойові літаки Rafale.
Тим не менш, реальність сьогодні інакша: близько 63% усіх європейських оборонних замовлень між серединою 2022-го та 2023-го року припало саме на американських постачальників. Це турбує частину європейських політиків, які вважають таку залежність надмірною і ризикованою. Але водночас країни Балтії застерігають від швидкого переходу на європейську зброю, побоюючись погіршення стосунків зі США, найближчим стратегічним партнером.
На фоні цих дискусій Європейська комісія на чолі з Урсулою фон дер Ляєн запропонувала амбітну програму REARM Europe, яка передбачає кредитування на суму до 800 мільярдів євро для фінансування закупівель саме європейської військової техніки. Це допоможе зміцнити оборонну промисловість континенту і водночас сприятиме зменшенню залежності від зовнішніх партнерів. Крім того, такі фінансові ініціативи мають стати ще однією формою підтримки України у війні з Росією, адже останнім часом саме Україна стала найбільшим у світі імпортером озброєнь.
Зростання європейських витрат на оборону – це відповідь на нову геополітичну реальність. Російська агресія проти України змусила країни ЄС переглянути свої військові витрати, які донедавна навіть не досягали рекомендованих НАТО 2% від ВВП. Тепер є навіть голоси, які закликають суттєво збільшити цей показник. Колишній президент США Дональд Трамп свого часу взагалі говорив про 5% ВВП на оборону – і хоча ця цифра поки недосяжна, тенденція очевидна.
Окремий фокус – спільна система закупівель військової техніки кількома країнами ЄС разом. Чехія та Данія вже активно співпрацюють у сфері постачання озброєння Україні. Такі колективні ініціативи набувають популярності, оскільки дозволяють економити кошти та укладати вигідніші контракти.
Оборонна самостійність Європи – це вже не просто абстрактна ідея, а стратегічний вибір, перед яким зараз стоїть ЄС. Чи вдасться Європі реалізувати цю амбіцію і стати менш залежною від американського оборонного ринку? Час покаже. Але зрозуміло вже зараз: війна в Україні зробила питання військових закупівель і європейської безпеки як ніколи реальними та гострими.
