На фоні триваючого конфлікту в Україні, повідомлення свідчать про тривожну та жорстоку стратегію, яку використовують російські військові командири. Свідчення про застосування поранених солдатів у боях неодноразово надходять з різних регіонів, зокрема з ЛНР. Поранені, навіть ті, що ходять на милицях, вимушені брати участь в атаках, не отримуючи належної медичної допомоги.
Недостатня медична допомога на фронті є критичною проблемою, що веде до перевантаження військових частин. Поранені занадто швидко виписуються з медичних закладів і повертаються до служби, де їх змушують виконувати бойові завдання, незважаючи на незаліковані травми.
Шокуючі історії від полонених підтверджують жорстке ставлення командирів до своїх військових. Деякі навіть із сарказмом зазначають, що їм "пощастило" отримати милиці, адже інших зовсім без підтримки відправляли в бій. Це підкреслює байдужість командирів до життя та здоров'я солдат.
У випадках, які ще більше демонструють безжалісність цієї стратегії, поранених солдатів використовували для розвідки, аби виявити українські оборонні позиції. Таким чином, російські командири не тільки нехтують здоров'ям своїх підлеглих, але й свідомо піддають їх небезпеці.
Ця нехіть турбуватися про персонал супроводжується значними кадровими проблемами всередині російської армії. Хоча фінансові стимули, такі як одноразові виплати до 3-4 мільйонів рублів за підписання контракту, мають заохочувати солдатів до служби, реалії залишаються складними: середній термін життя російського солдата на передовій не перевищує місяця, що робить матеріальні заохочення малозмістовними.
Змінилася і тактика атак. Хоча напади тривають, їх інтенсивність зменшилася. Причина цього — зменшення чисельності військових через постійне використання поранених, що призводить до великих втрат.
Британська розвідка також підкреслює, що 20-та загальновійськова армія Росії сформувала штурмові групи з поранених солдатів, які потім відправляються на бій із українськими силами.
Отже, ця стратегія відображає крайній ступінь байдужості до життя власних солдат та підкреслює гуманітарну кризу всередині російських збройних сил.
Ця жорстока тактика свідчить про повну байдужість командирів до життя своїх солдатів і гуманітарної кризи.
Необхідно враховувати, що інформація може бути спотворена, і не всі свідчення є об’єктивними.
Ця стратегія завдає шкоди нем лише солдатам, а й моральному стану всієї армії, свідчачи про її кризу.
Жорстокість та безвідповідальність російських командирів викривають серйозні проблеми в управлінні військами та етиці.