Недавні арешти та репресії в Білорусі в черговий раз нагадують: свобода слова, віри й думки — це цінності, які авторитарні режими не здатні прийняти.
Зокрема, нещодавня гучна справа Миколи Хіло вкотре сколихнула міжнародну спільноту. Микола — євангельський проповідник із мінської церкви «Благовістя», відомий своєю мирною громадською діяльністю та співпрацею з місією Європейського Союзу. У квітні 2024 року його було затримано прямо біля офісу європейської місії в Білорусі, пізніше суд звинуватив Хіло в «розпалюванні ненависті» та «закликах до санкцій». За цими беззмістовними формулюваннями криється одна чітка мета: бажання режиму Лукашенка приглушити незалежні голоси, що мають підтримку в західних демократичних країнах.
Не менш показовим є те, що зовсім недавно Хіло включили до сумнозвісного «списку терористів» КДБ Білорусі — списку, що тепер поповнюється найрізноманітнішими людьми: від релігійних діячів до відомих артистів. Настільки абсурдними та безпідставними стали ці ярлики, що навіть людина гумору — відомий білоруський стендап-комік Слава Комісаренко — опинився серед так званих «терористів». І це тільки тому, що не побоявся чесно говорити про насильство влади після виборів 2020 року, про що нинішній режим волів би забути назавжди.
Хіло та Комісаренко — не окремі випадкові постаті, це частина ширшої політики переслідувань і залякувань політично та соціально активних громадян Білорусі. Хоча білоруська Конституція формально захищає свободу віри й слова, реальність диктує зовсім інші правила: репресії проти тих, хто посміє мислити інакше або висловити незгоду з владою. Особливо болючими є переслідування релігійних меншин, насамперед протестантських спільнот, які залишаються незалежними від державних структур і, відповідно, сприймаються владою як загроза.
Тривожно, що подібні репресивні тактики активно застосовують і сусідні авторитарні режими. Зокрема, російська влада також посилює репресії проти критиків і активістів, регулярно засуджуючи до великих ув'язнень молодих людей навіть за дрібні акції протесту чи громадянської непокори. Росіяни, як і білоруси, змушені ризикувати свободою, коли просто висловлюють думку, що суперечить офіційній пропаганді.
На жаль, замість пошуку компромісу й діалогу, Білорусь і Росія вкотре обирають шлях страху, залякувань і насилля. Останні законодавчі зміни в Білорусі дозволяють застосовувати навіть смертну кару щодо тих, кого режим оголошує "терористами". Чи можуть такі методи утримати владу надовго? Чи навпаки, лише зміцнюють бажання громадян чинити опір несправедливості? Питання риторичне, але саме відповідь на нього стане ключовою для подальшого розвитку подій в регіоні.
