Росія суттєво посилює військову присутність біля східних кордонів НАТО, і цього разу вона діє у тісній тандемі з Білоруссю. Цього березня офіційно набрала чинності безпекова угода між Кремлем та Мінськом, яка дозволяє Росії розгортати військові бази і новітні озброєння на білоруській території. Для західних сусідів Росії така новина означає не лише посилення військової напруги, але й потенційну загрозу стабільності всього регіону.
Пряме підтвердження цим небезпекам — заява президента Путіна про вже здійснене розгортання сучасних систем озброєнь, зокрема тактичних ядерних зарядів. Більше того, Лукашенко попросив свого російського колегу розмістити в Білорусі новітні балістичні ракети середньої дальності «Орешник»; Путін погодився, наголосивши, що ракети залишатимуться під російським контролем, проте Білорусь матиме право голосу щодо вибору цілей. Такі кроки ставлять Білорусь під потужну ядерну парасольку Кремля і перетворюють її на ключову стартову платформу для потенційних гібридних атак на Європейський союз та НАТО.
Експерти Інституту вивчення війни зазначають, що ці події є невід'ємною частиною стратегічного плану Кремля щодо посилення тиску та залякування країн Північної Європи, включаючи Фінляндію, Норвегію та країни Балтії. Водночас, у такій ситуації НАТО не залишається пасивним спостерігачем. Альянс активно розгортає додаткові сили і проводить масштабні військові навчання на півночі Норвегії й Фінляндії, залучаючи понад 20 тисяч солдатів. Подібні маневри свідчать про прагнення НАТО дати чіткий сигнал Москві про готовність оперативно реагувати на будь-які загрози.
Все ж ключовим питанням залишається: як далеко готова зайти Росія в цьому стратегічному посиленні? Військова інтеграція Білорусі фактично наближає країну до негласного поглинання Росією. Чи зможе Захід адекватно відповісти на ці виклики, не спровокувавши подальшу ескалацію конфлікту?
Одна річ абсолютно зрозуміла: події у Білорусі є серйозним дзвіночком для всього демократичного світу. Україні, Фінляндії, Норвегії та країнам Балтії важливо не лише пильно спостерігати, а й активно координувати дії з союзниками для підтримки безпеки та стабільності в регіоні. Від цього залежить майбутнє не лише Європи, але й усього світового порядку, яким ми його знаємо.
