Колишній президент США Дональд Трамп завжди був відомий своєю імпульсивністю, яка притаманна йому у прийнятті рішень. Його адміністрація часто стикалася з проблемою розуміння, які з його інструкцій варто виконувати, а які—залишити без уваги. Ця особливість приводила до підходу, де радники були змушені імпровізувати, щоб зрозуміти серйозність президентських настанов.
Ось як радники вирішили цю дилему. Незрідка виявлялося, що перше висловлене бажання Трампа було не більше ніж спонтанною ідеєю, яка не вимагала негайної дії. Отже, створене негласне правило передбачало очікування повторення інструкції. Тільки після того, як Трамп повторював свої вказівки двічі, їх починали вважати серйозними й обов'язковими до виконання. Це дозволяло мінімізувати ризики виконання непередбачуваних наказів, зберегти стабільність у політиці та уникнути непорозумінь.
Ця стратегія мала свої приклади. Протягом президентства Трамп дав чимало спонтанних розпоряджень, які так і залишились невиконаними через те, що їх не повторювали. Наприклад, його бажання очолити Центр Кеннеді, анулювати ліцензію на передачу "60 Minutes" та CBS News залишилися лише словами, оскільки ці ініціативи не повторювалися.
Це негласне правило виявилося корисним і впливовим. Воно допомогло радникам орієнтуватися в суперечливій природі процесу прийняття рішень Трампа, що був наповнений імпульсивними і часом протилежними заявами. Таке виключення дало можливість фільтрувати більшість необдуманих або невідомих задумів президента.
Попри свою імпульсивність, Дональд Трамп був відомий низкою резонансних і суперечливих рішень, які мали вагомий вплив на економіку і політику в світі. Впровадження масштабної антиімміграційної програми, початок глобальної торговельної війни—лише кілька прикладів. Однак правило, розроблене радниками, допомогло забезпечити певну стабільність і послідовність у виконанні його політичних розпоряджень. Це стало важливим фактором у функціонуванні його адміністрації, запобігаючи багатьом потенційно небезпечним рішенням.
Радимо читачам звернути увагу на важливість розсудливого підходу до прийняття рішень та вміння критично оцінювати умови, в яких приймаються важливі директиви. Це може бути корисним не лише на рівні міждержавної політики, але й у повсякденному житті.
