Історія кохання та сили: Валентина і Анатолій знову на шляху
Розповімо про захопливу історію літнього подружжя Валентини та Анатолія, яке пережило чимало труднощів, але зберегло любов і жагу до життя. Їх село неподалік Вовчанська, що на Харківщині, знаходилось біля кордону з Росією і було одразу окуповане 24 лютого 2022 року. Попри військову присутність росіян, значних руйнувань тоді вдалося уникнути, однак брак їжі і порожні будинки малювали сумну картину. Діти та онуки вирішили поїхати до Європи в пошуках безпеки, а Валентина та Анатолій через проблеми здоров'ям залишились.
Звільнення Харківщини у вересні 2022 року принесло полегшення. Родичі, сусіди та гуманітарна допомога підтримували подружжя. Вони продовжували доглядати за своїм господарством і собаками, маючи електрику та генератор для аварійних випадків. Проте, у квітні 2024 року ситуація змінилась. Посилились бомбардування з боку російської армії, будинки були зруйновані, і постійні атаки дронів зробили життя небезпечним. Валентина і Анатолій змушені були звернутися за допомогою до рятувальників і евакуюватись, незважаючи на труднощі зі здоров'ям.
Евакуація виявилась важкою, особливо для Валентини з проблемами хребта. Їхали в маленькій машині, поки інше місце займала хворий жінка з раком. Через півтори години подорожі їх перевезли до Харкова, де знайшли тимчасовий притулок. Сьогодні вони в гуртожитку, де отримують підтримку від волонтерів, зокрема від "Fight For Right". Але їм важко звикнути до нових умов і вони сумують за домівкою та улюбленцями.
Ця історія ставить важливі питання про евакуацію літніх людей і людей з інвалідністю. Чи можна було б заохотити їх полишати небезпечну зону завчасно, якщо б соціальні виплати і архітектурна доступність були забезпечені в іншому місті? Валентина і Анатолій додають, що їх вдалося переконати виїхати лише через потужні обстріли, і вони готові повернутися, щойно стане безпечно.
Чат група їхньої громади стала важливою опорою; вона допомагає знаходити медичну допомогу і попереджати про фальшивих волонтерів. Подружжя і громада залишаються пильними, підтримуючи один одного в непрості часи. Чи зможуть вони повернутись додому та коли це станеться — невідомо, але їхні серця залишаються вірними своїй землі.
Яка надихаюча історія! Валентина та Анатолій показують, як важливо зберігати надію й любов у важкі часи.
Чому держава не зробила більше для евакуації літніх людей? Це свідчить про байдужість до їхніх справ.
Сила та витривалість Валентини та Анатолія вражає. Їхня історія – приклад безмежної любові і підтримки в труднощах.
Ця історія підкреслює важливість підтримки громади та взаємодопомоги в кризові часи. Спільно витримають все!