Україна переживає критичний демографічний виклик, котрий вимагає нашої уваги не лише через сухі цифри статистики, але й через людські історії, що за ними стоять. У 2024 році країна зазнала найбільшого в світі рівня смертності та найнижчого рівня народжуваності. Дані Міністерства юстиції свідчать: на кожну тисячу людей припадає 18.6 смертей.
Перша половина 2024 року принесла лише 87,655 новонароджених, що на 9% менше в порівнянні з минулим роком. Цей показник згодом може стати новим антирекордом. Якщо згадати 2023 рік, то вже тоді було зафіксовано найменше народжень за всі роки незалежності—понад 187 тисяч. Ця тенденція лякає, адже смертей на початку 2024 року було майже втричі більше: 250,972.
Особливо вражає різниця між великими регіонами та зонами конфлікту. Хоч Київ, Львів та Дніпропетровщина все ще лідирують за кількістю народжень, такі області як Херсон, Донецьк і Луганськ майже не відмічають новонароджених. В Луганській області зафіксовано навіть нуль народжень за перше півріччя.
Ці цифри не просто статистика, вони вказують на проблеми, які поглиблюються внаслідок війни і численних кризових явищ. Області на передовій, на кшталт Херсонської та Донецької, також демонструють найменші показники смертності, можливо, через евакуацію мешканців на безпечніші території.
Дивлячись вперед, ООН прогнозує, що населення України до 2100 року може скоротитися до 15.3 мільйонів. Втрата людей—це не лише питання чисел, а й історія взаємин, культурних та економічних зв’язків, які можуть бути безповоротно втрачені.
Згадуючи минулі роки, коли демографічний спад почався ще з 1990-х, відчуваєш, як важливо звернути увагу на цю проблему. Ми маємо зосередитися на історіях про те, як люди, громади та регіони пристосовуються до цих змін. Зрештою, численні регіони, такі як Закарпаття та Рівне, все ще зберігають більше молодого покоління, а це дає надію на те, що є можливість для відновлення.
У ці критичні моменти ми повинні не лише аналізувати, але й діяти, щоб змінити траєкторію демографічного розвитку України.
