Повномасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року стало однією з найбільш значущих подій сучасності, яка досі платить на долі мільйонів людей. Чому це сталося? Чи було цьому можливо запобігти? Давайте розглянемо кілька ключових моментів.
Перші тривожні дзвіночки прозвучали ще в листопаді 2021 року, коли Росія почала збирати військові сили біля кордонів України. Ці дії були розглянуті як потенційна загроза, і це передчуття виявилося небезпідставним. Підустави для вторгнення були закладені путінським режимом через офіційне визнання так званих "ДНР" і "ЛНР" як незалежних держав у лютому 2022 року, вочевидь забезпечуючи основу для військової агресії.
Спеціальна військова операція, оголошена Путіним на світанку 24 лютого, переросла в повномасштабний наступ з повітряними ударами по українських містах: Київ, Харків, Чернігів, Суми – список можна продовжувати. Російські військові дії частково були мотивовані хибними звинуваченнями в "геноциді" та "неонацизмі" в Україні.
Пошук швидкої перемоги закінчився провалом при спробі захопити Київ. Проте, це не зупинило агресора від зосередження зусиль на сході та півдні України, зокрема в Донбасі. Міжнародне співтовариство не залишилось осторонь: Генеральна Асамблея ООН та Міжнародний суд в Гаазі одноголосно засудили військові дії Росії, вимагаючи негайного їх припинення. Однак, заклики до справедливості залишилися не почутими.
Тим часом, на бойових фронтах усе ще тривають інтенсивні бої. РФ задіяла понад 600 тисяч солдатів, що тільки підкреслює масштаб збройного протистояння. На тлі цього людський фактор стає ще більш помітним, виявляючи разючі результати: мирні жителі втрачають близьких, домівки і своє звичне життя.
Мабуть, однією з найбільш глибоких болючих сторін наслідків вторгнення є гуманітарна криза. Десятки тисяч постраждалих цивільних, зруйновані міста та села, розірвані сім'ї – це лише частина цієї трагічної мозаїки. Водночас Україна демонструє силу волі та єдність нації, продовжуючи боронити свою землю і жити надією на мир.
