Історія Романа Замири, колишнього бойового медика, який нині працює амбулаторним лікарем, викликала неабиякий резонанс через спірні обставини його мобілізації. Питання справедливості мобілізаційних процедур, особливо для медичних працівників, постало гостро на тлі його затримання на Чернівецькому блокпості та подальшого тривалого утримання без належного забезпечення.
Ситуація на блокпості: як усе почалося
4 червня 2025 року Романа зупинили біля Хотина, де військові попросили перевірити документи, а представник Територіального центру комплектування (ТЦК) запропонував підвезти їх до місцевого військкомату для врегулювання паперових питань. Перебуваючи там, у нього забрали мобільний телефон, а потім направили на військово-лікарську комісію (ВЛК).
Саме в цей момент виникла основна суперечка: Роман наполягає, що на телефоні зберігалися документи, що підтверджують його право на відстрочку від мобілізації через медичний статус, однак чиновники або не захотіли, або не змогли їх переглянути.
Умови утримання та відсутність права на захист
Роман стверджує, що його тримали у підвалі три доби без їжі та води, незважаючи на наявні в нього документи. Він також нарікає на те, що не мав змоги належним чином відстояти свої права і був дезінформований щодо мети ВЛК.
Зі свого боку, ТЦК повідомляє, що у нього не було дійсних підстав для відтермінування, а медкомісія визнала його придатним до військової служби.
Ця дискусія піднімає ключове питання про доступ до юридичних підтверджень прав у процесі мобілізації. Заборона користуватися телефоном призвела до того, що Роман втратив можливість довести свій статус одразу, що ставить під сумнів прозорість і людяність процедур.
Наслідки та реакція суспільства
Попри заперечення Романа, його мобілізували і направили до військової частини, що викликало його публічні звернення до громади через соцмережі. Цей випадок привернув увагу громадськості і засвідчив недоліки системи мобілізації, особливо щодо медичних працівників, які в умовах війни виконують надважливі завдання.
Він став символом складнот та нерідко непередбачуваних правових колізій, які можуть виникнути під час військового лихоліття. Чи мають усі мобілізовані рівний доступ до адекватного захисту прав і можливостей для відстоювання своїх законних позицій? Чи достатньо організовані процеси, щоб не позбавляти людей основних прав під час служби в інтересах держави?
Висновки: що варто змінити
Історія Романа Замири яскраво демонструє, що мобілізація – це не лише питання військової необхідності, а й справедливості і поваги до особи. Важливо забезпечити:
- прозорість процедур перевірки документів і статусів;
- можливість для мобілізованих представляти свою позицію і захищати свої права;
- гідні умови утримання під час проходження офіційних перевірок.
Якщо ми хочемо, аби ті, хто стоїть на захисті країни, відчували підтримку держави, а не безправність – зміни у системі мобілізації необхідні вже сьогодні.
Якщо ви цікавитеся темою мобілізації та її процедур, поділіться своїми думками і досвідом. Як, на вашу думку, можна покращити захист прав військовозобов’язаних у сучасних реаліях?
