Думаю про той день, коли все почалося, і пам’ятаю, як світ здригнувся від новин про повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Це був ранок 24 лютого 2022 року, коли багато з нас прокинулося під звуки сирен або новини про ракетні удари.
Якщо повертатися в минуле, то можна побачити, як Росія повільно, але впевнено накопичувала війська на кордоні з Україною, розпочинаючи ще з листопада 2021 року. Багато говорилося про несприятливу атмосферу, але мало хто міг точно передбачити наслідки. І хоча російські офіційні особи заперечували підготовку нападу, дії Володимира Путіна і його близьких радників стали очевидними.
Пам’ятаю, як почув промову Путіна, в якій він оголошував про "спеціальну військову операцію". Вона мала на меті, за його словами, "демілітаризацію і денацифікацію" України. Ці слова лунали абсурдно, особливо з огляду на фальшиві звинувачення в бік українців.
Початок бойових дій був важким і для нас, і для всього світу, адже атаки були швидкими і неконтрольованими. Ракети полетіли на наші міста: Київ, Харків, Одесу. На півночі, біля Чернігова і Сум, а також з окупованого Криму російська армія намагалася прорватися всередину країни.
У ці тяжкі години президент України Володимир Зеленський показав силу та рішучість, оголошуючи воєнний стан та закриваючи повітряний простір країни. Його рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією було цілком виправданим.
Міжнародна спільнота відреагувала досить швидко: ООН засудила агресію Росії вже 2 березня 2022 року, а Міжнародний суд у Гаазі вимагав зупинити військові дії. Ці рішення додали трохи надії, але Україна залишалася в жорстокій облозі.
Нині, конфлікт затягується, а лінії фронту залишаються активними. І хоча переговори періодично відновлюються, зрушень на краще дуже небагато. Ми продовжуємо жити в часи великої небезпеки, сподіваючись на світле майбутнє.
Цей текст дуже емоційний і нагадує про жахи війни. Сподіваюсь, що Україна швидко відновить мир.