24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, що стало найбільшим конфліктом у Європі з часів Другої світової війни. Президент Росії Володимир Путін оголосив про початок "спеціальної військової операції", посилаючись на необхідність "демілітаризації та денацифікації" України, незважаючи на міжнародне засудження та відсутність будь-якого легітимного приводу.
За декілька місяців до вторгнення Росія здійняла військову присутність на кордонах з Україною, в Білорусі та Придністров'ї. До лютого 2022 року близько 190 тисяч російських військових було зосереджено навколо України. 21 лютого 2022 року Путін оголосив про визнання "незалежності" самопроголошених Донецької та Луганської республик і відправив туди свої війська як "миротворців".
Російська стратегія полягала у швидкому захопленні Києва, щоб встановити проросійський уряд. Проте, незважаючи на захоплення аеропорту в Гостомелі, російський наступ затримався через жорсткий опір українців та логістичні труднощі. Російські війська, зайнявши передмістя Києва, такі як Ірпінь та Буча, стали відомими через скоєні там звірства, включно з масовими похованнями та тортурами. Зрештою, росіянам довелося відступити з цих територій.
Не дивлячись на початкові успіхи в Херсоні та навколо Криму, російські війська були зупинені українськими захисниками. Жовтень 2022 року відзначився спробами анексії Росією частин Донбасу, Херсонщини та Запоріжжя, проте ці дії отримали широке міжнародне засудження.
Україна, спираючись на міжнародну підтримку, зокрема на значну військову і гуманітарну допомогу від США і ЄС, здійснила кілька успішних контрнаступів. На серпень 2023 року українські сили повернули багато ключових містечок, навіть створивши гуманітарний коридор в Чорному морі для транспортування зерна.
Конфлікт, не зважаючи на численні жертви, скотився у глухий кут. Росія контролює близько 18% території України, а інтенсивні бої тривають, зокрема, в Донецькій області. Українці рішуче підтримують боротьбу за свободу, а міжнародна спільнота продовжує чинити тиск на Росію через санкції.
Постійна небезпека і гуманітарні кризи, включно з ядерними погрозами та атаками на цивільну інфраструктуру, додають ще більшу напругу. Цей конфлікт ставить під загрозу глобальний порядок, викликавши хвилі міграції та загострення міжнародних відносин, що робить потребу у справедливому вирішенні невідкладною.
