24 лютого 2022 року стало поворотним моментом в історії України та світу. Саме в цей день Росія розпочала широкомасштабне вторгнення, яке вона назвала "спеціальною військовою операцією" з метою "демілітаризації" та "денацифікації" України. Основна мета — захист мешканців Донбасу, як казав президент РФ Володимир Путін. Але чи дійсно це була його справжня мета?
Перші дні та тижні воєнних дій нагадали темпором обкладенку емоційних американських бойовиків: російські сили наступали з трьох боків — з Білорусі на півночі, з російської території на сході, та з Криму на півдні. Однак, незважаючи на швидкі успіхи, такі як захоплення аеропорту в Гостомелі та атомної станції в Чорнобилі, російський наступ на Київ зазнав невдачі. Сильний опір українських сил та катастрофічні логістичні прорахунки росіян призвели до зупинки наступу. За кілька тижнів стало зрозуміло, що первісні плани Кремля значно переоцінили власні можливості.
Українська столиця, Київ, стала символом незламності. Замість швидкої здачі міста, як це, можливо, було в планах у Москві, українські сили відбили навалу, змусивши російських десантників відступити з Ірпіня та Бучі. Останні, на жаль, стали відомими не тільки звільненням, а й масовими злочинами, виявленими після відходу російської армії.
Намагаючись компенсувати невдачу біля Києва, Росія зосередила зусилля на Донбасі та півдні України. Проте і тут успіхи були частковими — попри захоплення Маріуполя після жорстокої облоги та анексії Запорізької, Херсонської, Донецької і Луганської областей, російським військам так і не вдалося досягти повного контролю.
Усі ці події викликали потужну реакцію міжнародної спільноти. Більшість країн ООН закликали до негайного виведення російських військ з України та ввели численні санкції, спрямовані на енергетичний та фінансовий сектори Росії.
З часом українські війська перейшли у контрнаступ, здобуваючи перемоги та звільняючи містечка й села на півдні та сході країни. Хоча темпи визволення гальмувалися через глибоку російську оборону, Україна перейшла у нову фазу військових дій, зокрема в Чорному морі.
На рубежі 2023 року конфлікт увійшов у стадію застою. Обидві сторони обіцяють рішучу перемогу, але готовності до переговорів майже не видно. Україна не відступає від своєї цілі повернення всіх окупованих територій, включаючи Крим.
Війна принесла не лише людські трагедії, але й величезні екологічні й гуманітарні збитки. І в цьому контексті, зміна командування в українських збройних силах може символізувати початок нового етапу боротьби. Чи зміниться щось у стратегії захисту держави? Україна залишається на своєму шляху до повної незалежності та звільнення своїх земель.
