У січневий вечір 2025 року місто Запоріжжя стало свідком трагічних подій, коли внаслідок атаки з боку російських сил загинуло 13 осіб. Навіть зараз цей випадок обговорюється серед місцевих жителів, які не можуть оговтатися від шоку. Це не просто цифри, це людські життя — матері, батьки, діти — чиї домівки було зруйновано.
Понад 60 людей отримали поранення, і цифри постійно змінюються. Експерти кажуть, що постраждало понад 120 осіб, якщо враховувати як поранених, так і загиблих. Серед постраждалих — 13-річна дівчинка, яка наразі перебуває у лікарні в середньому стані. У лікарнях панує атмосфера напруженості, медперсонал працює без перепочинку.
Російські сили завдали удару, використовуючи авіаційні бомби, які розірвалися поблизу адміністративної інфраструктури у Шевченківському районі. Місцеві жителі кажуть, що здавалось, ніби небо впало на землю. Адміністративні будівлі площею 800 квадратних метрів згоріли вщент, поліцейські патрулі продовжують оцінювати збитки — 27 автомобілів, тролейбус і численні житлові будинки зазнали значних пошкоджень.
Рятувальні служби миттєво відреагували, було залучено сім медичних бригад для надання допомоги пораненим. Спогади очевидців про співчутливих медиків, що кинулися на допомогу, вже обростають легендами. Але навіть найдосвідченіші пожежники й досі приглушені розмахом лиха.
Велика частина всього цього жаху — це лише складова серії масштабних ударів, які прокотилися по всьому регіону. Президент України Володимир Зеленський назвав цю атаку терором проти цивільного населення. Однак російські ЗМІ, як і зазвичай, намагаються перекласти вину на українські сили ППО.
Ця трагедія, що сталася на початку року, змусила місто зупинитися і оголосити 9 січня 2025 року днем жалоби. Люди обіймають один одного на вулицях, діляться історіями близьких, які постраждали, і задаються питанням: що далі?
Це, безсумнівно, нагадує нам про жорстокість і руйнівний вплив війни на мирне населення, яке лише хоче жити і будувати своє майбутнє у власному рідному домі.
Ця трагедія глибоко вразила наше місто. Людське горе не можна забути, і всі ми в скорботі.