Трагедія в Білопіллі: черговий російський удар безпілотниками по мирних жителях
Ранок 17 травня 2025 року приніс чергову трагедію для мешканців прикордонного міста Білопілля на Сумщині. Атака на автобус у Сумській області стала ще одним доказом систематичного терору цивільного населення — російська армія нанесла прицільний удар дронами по евакуаційному автобусу з мирними жителями. В результаті — дев’ятеро загиблих, семеро поранених, троє з них — у критичному стані.
Вбивство цивільних в Україні: навмисний акт агресії
Президент України Володимир Зеленський одразу окреслив цей напад як навмисне вбивство цивільних в Україні. Автобус, що перевозив біженців, не міг бути сплутаний із військовим об’єктом, адже знаходився в офіційній евакуаційній зоні. Це ще раз доводить цілеспрямованість та жорстокість таких атак.
Те, що цивільні стали мішенню — не припущення, а непереборний факт, який підкріплюється щоденними атаками на інфраструктуру, лікарні, школи та гуманітарні коридори по всій країні.
Удар по надії: паралелі з мирними переговорами
Особливо цинічною виглядає атака в контексті останніх подій на дипломатичному фронті. Менше ніж за добу до трагедії в Білопіллі відбулися перші за три роки мирні переговори Україна Росія, під час яких сторони домовилися про обмін військовополоненими. І все ж — теракт проти цивільних.
Подібні дії ставлять під сумнів щирість дипломатичних кроків з боку Росії. Чи може йтись про мир, якщо у той самий час вбивають мирне населення?
Заклики до миру знову ігноруються
Напередодні обстрілу Ватикан вкотре запропонував допомогу у встановленні діалогу між сторонами. Роль Ватикану у переговорах вже не вперше стає об’єктом уваги міжнародної спільноти. Але ці спроби завершуються безрезультатно, бо заклики до миру буквально «знищуються» черговими вибухами.
Мир — це не гасло. Це дії. І вони мають бути щирими з обох боків. Поки одна сторона підписує комюніке, а інша відправляє дрони, порозуміння неможливе.
Що робити простим українцям?
Реальність така: поки триває війна, жодне місто, навіть далеке від передової, не може почуватися цілком безпечним. Після удару по Білопіллю стає зрозуміло — кожному українцю варто бути пильним і готовим захищати одне одного.
- Підтримуйте волонтерські та евакуаційні ініціативи.
- Закликайте рідних і знайомих у прикордонних зонах тимчасово залишити небезпечні райони.
- Поширюйте правду. Говоріть про Білопілля. Світ має знати про реальні втрати і трагедії українського народу.
Наші люди — не статистика
Сьогодні, як ніколи, важливо пам’ятати: це не просто чергові цифри в зведеннях. Це конкретні життя. Це — наші рідні, друзі, сусіди. Це — наша боротьба за право жити вільно, без страху стати наступною ціллю ударів безпілотників. І ми не маємо права мовчати.
