4 грудня 2024 року український парламент зіткнувся з важливим голосуванням, яке привернуло увагу медіаспільноти та правозахисників. Мова йшла про законопроєкт №10242, метою якого було внесення змін до Кримінального кодексу України для запровадження кримінальної відповідальності за несанкціоноване втручання, продаж або розповсюдження інформації, оброблюваної в державних електронних реєстрах.
Ця ініціатива викликала неоднозначну реакцію: українські медійники рішуче виступили проти неї. Вони вважали, що такі зміни могли б стати інструментом тиску на журналістів, створити загрозу свободи слова й обмежити журналістську діяльність. Щоб запобігти цьому, медійні організації закликали депутатів відхилити проєкт. І їм вдалося досягти свого: для ухвалення закону не вистачило голосів.
Цей результат став тимчасовою перемогою для захисників медіафридома, проте не всі розташувалися на лаврах: вони впевнені, що питання потребує постійного контролю. Адже, хоча відхилення законопроєкту №10242 зупинило запровадження суворіших покарань за обробку даних з державних реєстрів, небезпека обмеження журналістських розслідувань залишається актуальною. Дебати навколо цього законопроєкту показали, як крихким та вразливим може бути баланс між державним регулюванням та свободою медіа, якщо законодавчі ініціативи не зважають на голоси суспільства.
Ця історія демонструє, що в суспільстві, яке цінує свободу слова та інформації, необхідно підтримувати обізнаність та залученість громадськості до законодавчих процесів. Історії про такі, здавалося б, локальні події можуть нагадати нам про важливість підтримання демократії та вільної преси. Залишається сподіватися, що цей випадок стане уроком, як не варто поступатися основними правами заради нібито безпеки.
