Минулого року, 24 лютого, світ прокинувся з тривогою. Російська армія розпочала широкомасштабне вторгнення в Україну — подію, що не просто сколихнула політичний ландшафт Європи, а й розчулила серця мільйонів людей по всьому світу. Цей конфлікт не лише про територіальні підходи чи геополітичні інтереси, а й про долі людей, героїчні моменти спротиву й неймовірну волю до свободи.
Підготовка до вторгнення почалася ще в листопаді 2021 року, коли повздовж кордонів України і Білорусі з’явилися значні російські війська. 21 лютого 2022 року Росія визнала "незалежність" так званих Донецької та Луганської народних республік, чим сильно загострила ситуацію. І вже за три дні Путін заявив про початок "спеціальної військової операції", мотивуючи це "демілітаризацією та денацифікацією" України.
Що саме є вражаючим у цій історії, так це стійкість українського народу. Київ, Харків, Чернігів — ці міста та багато інших зазнали масованих бомбардувань, але не скорилися. Перші дні війни були особливо важкими: недостатність продовольства, логістичні проблеми, але українці стояли непохитно. Росія, намагаючись швидко захопити столицю, стикнулася з потужним опором.
Але що насправді може мотивувати таку агресію? Для Путіна ця війна є особистою. Є багато припущень, що рішення розпочати війну мало не лише стратегічні, а й психологічні причини. Його бажання помститися, ймовірно, стало наслідком його довгострокових особистих образ і політичних інтересів.
Як міжнародне співтовариство відреагувало на ці події? ООН засудила дії Росії як акт агресії, а Міжнародний суд ООН у Гаазі наказав Росії припинити військові дії. Проте бойові дії тривають, і поки що вирішення конфлікту ще не близько.
Цього конфлікту, окрім політичних чи військових аспектів, не можна не бачити гуманітарний вимір. Кожен українець, який переживає цю війну, має власну історію боротьби, виживання і мрії про мирне майбутнє. І ця історія пишеться зараз, прямо на наших очах, кожного дня.
