Одного ранку, листаючи новини, наштовхувалася на матеріал, від якого здригнулася. Нещодавно українська військова розвідка перехопила розмову російських військових, що відкрила жахливі реалії про те, як окупанти поводяться з нашими військовополоненими. Історія, яка нагадує нам про важливість боротьби за правду та справедливість.
Виявляється, командир однієї з частин 60-ї мотострілецької бригади РФ дав наказ допитати й вбити українського полоненого. Цей наказ, записаний на плівку, став ще одним моторошним свідченням жорстокості, з якою наші сусіди ведуть війну. Як страшно усвідомлювати, що для деяких людей такі дії стали нормою.
Цей випадок лише верхівка айсберга в довгій історії злочинів, документованих українською владою та міжнародними організаціями, такими як Amnesty International. З 2014 року, відколи Росія анексувала Крим, розпочалось планомірне порушення міжнародного права: знищення цивільного населення, тортури, позасудові страти, викрадення, примусові депортації. Документування цих злочинів – наш спільний обов’язок.
Міжнародна спільнота не мовчить. Включилися уряди США, ООН та Європейський Союз, прагнучи покарати винних. Міжнародний кримінальний суд вже видав ордери на арешт російських посадовців за депортацію та перевезення українських дітей. Відповідальність має настати, як би довго на це не знадобилося.
Ця історія зачіпає дуже особисто, адже будь-хто з нас міг бути на місці цього полоненого. Ми всі маємо право на захист і справедливість, а особливо ті, хто віддає своє життя за свободу нашої країни. Для цього ми повинні продовжувати інформувати світ, як би складно це не було. І, можливо, малими діями кожного з нас ми наблизимо день, коли справедливість восторжествує.
