Історія людства переповнена трагічними моментами, коли культурна спадщина ставала жертвою війни та агресії. Останніми роками Україна стала свідком широкомасштабного знищення своєї культурної ідентичності внаслідок російської агресії. Це явище має не лише культурний, а й людський вимір.
З початку війни Україна зазнала втрат близько 1,255 культурних пам'яток, з яких 125 мають національне значення. Вісімнадцять регіонів, включно з Києвом, постраждали від руйнувань. Найбільші втрати відзначено у Харкові, Херсоні, Донецьку та Одесі. До прикладу, 10 жовтня 2022 року ракетні удари по Києву завдали збитків парку Тараса Шевченка та пішохідному мосту, залишивши слід і в історичних будівлях.
Цілеспрямоване руйнування культурних установ, таких як музеї, бібліотеки та театри, викликає тривогу у всього світу. Про це свідчить факт, що UNESCO зафіксувала пошкодження 457 культурних об'єктів. Ще більш тривожним є систематичне привласнення культурних цінностей, яке супроводжується експропріацією колекцій з українських музеїв у Росію.
Цей планомірний знищення української спадщини знаменує собою не лише фізичний, а й духовний геноцид. Риторика російських посадовців, зокрема Дмитра Медведєва, що закликає до стирання української ідентичності, нагадує історичні спроби асиміляції української культури.
Не варто забувати, що поряд із пам'ятками, цей процес торкнувся й людей. Життя багатьох музейних працівників та інших представників культури було трагічно обірвано. Вони приєднувалися до Збройних сил України, натхнені захистом своєї спадщини. Ця боротьба знайшла відображення у міжнародній реакції, зокрема, визнанні дій Росії Парламентською асамблеєю Ради Європи як частини геноцидальної політики.
Попри міжнародні зусилля, реальність залишається невтішною. Багато об'єктів, особливо в окупованих територіях, залишаються недоступними для оцінки збитків. Українські органи звертаються до UNESCO з проханням знайти механізми збереження культурної спадщини в умовах триваючої агресії. Це не тільки питання збереження минулого, а й захисту майбутнього української нації та її ідентичності.
Це безсумнівно жахлива ситуація, знищення культурної спадщини є нападом на ідентичність всього народу.
Вважаю, що через війну не слід перебільшувати значення матеріальної культури, адже найважливіше — це життя людей.
Важливо зберегти українську культурну спадщину, адже вона є невід’ємною частиною нашої ідентичності та історії.
Систематичне руйнування культурних пам’яток — це спроба стерти історію та душу українського народу.