Європа переживає хвилю змін у своїй енергетичній політиці, поетапно знижуючи залежність від російського газу та намагаючись зміцнити власну енергетичну безпеку. З початку російської агресії проти України в лютому 2022 року, європейські держави активно шукають нових постачальників газу, і одним з ключових партнерів у цій справі стає Катар.
Катар не лише впевнено займає місце одного з головних постачальників зрідженого природного газу (СПГ) для Європи, але й підписує довгострокові контракти з окремими європейськими країнами. Наприклад, угода з Shell для Нідерландів і з TotalEnergies для Франції передбачають поставки обсягом 3,5 мільйона тонн СПГ на рік до кожної з цих країн протягом 27 років. Це становить близько 6,5% довоєнного імпорту російського газу в ЄС.
Перехід на нових постачальників суттєво скорочує частку російського газу на європейському ринку. Прогнозується, що в 2023 році обсяги експорту російського газу до Європи складуть лише близько 21 мільярда кубометрів, а до 2026 року можуть знизитися до 15 мільярдів кубометрів. Незважаючи на це скорочення, російська сторона намагається знайти нові ринки збуту, зокрема в Китаї. Проте ці спроби зустрічають певні труднощі, такі як небажання з боку Китаю давати "зелене світло" проектам на зразок газопроводу "Сила Сибіру 2".
Європа, хоч і робить серйозні зусилля для диверсифікації газових поставок, зіштовхується з низкою викликів. Наприклад, криза в Червоному морі через напади хуситів з Ємену змушує переправляти деякі поставки СПГ навколо Африки, що призводить до затримок для європейських покупців.
Крім того, ЄС традиційно уникав підписання довгострокових газових контрактів, намагаючись зменшити споживання газу та досягти вуглецевої нейтральності до 2050 року. Проте сьогоднішні домовленості з Катаром є частиною більш широкої стратегії щодо забезпечення енергетичної безпеки під час переходу до відновлювальних джерел. Наприклад, Нідерланди та Франція запевняють, що нові контракти не стануть на заваді їхнім амбіціям у досягненні вуглецевої нейтральності.
Попри всі досягнення, Європі ще багато чого належить зробити для повної енергетичної незалежності. Це довгий шлях, але кожен новий договір наближає континент до мети зменшення залежності від російського газу та переходу до більш стійких енергетичних рішень.
Європа робить важливі кроки для енергетичної незалежності, але виклики залишаються, зокрема через геополітичні ризики.
Нові контракти з Катаром не здатні повністю компенсувати втрати від російського газу через наявні виклики на ринку.
Ситуація з енергетичними поставками і такою ж потребою в стабільності стане ключовим фактором для Європи найближчими роками.
Перехід до нових постачальників є важливим, але Європі слід зосередитись на зниженні споживання газу.