Пакистан активно розвиває свої ядерні можливості, особливо після випробувань у травні 1998 року, що стало важливим поворотним моментом у стратегічній динаміці Південної Азії. Цій державі вдалося суттєво вдосконалити свої балістичні ракетні технології, включаючи системи великої дальності, такі як "Гаурі" та "Гаурі-2", які здатні накрити значну частину території Індії, що лише загострює геополітичну конкуренцію в цьому регіоні.
Програма розробки ракет Пакистану отримала значну підтримку з боку зовнішніх акторів — передусім Китаю та Північної Кореї. Китай надав Пакистану технології виробництва ракет типу М-11 ще в 1990-х роках, тоді як Північна Корея сприяла розвитку короткодіапазонних ракет, таких як "Hatf-1". Окрім цього, Пакистан вирішив інвестувати в розробку морських ракетних систем, таких як "Дхануш", чим розширив сферу своїх ядерних можливостей.
Пакистан дотримується принципу "мінімального ядерного стримування" — це означає намагання утримати таку кількість ядерних боєголовок, щоб ефективно стримувати супротивника, зокрема Індію. Цей принцип зачіпається на дії сусідів, тоді як економічні обмеження не дозволяють Пакистану створити повний ядерний тріад, аналогічний до індійського, що обмежує можливості зосередження на наземних системах доставки ядерного озброєння.
Міжнародна реакція на пакистанські ядерні розробки зазвичай є настороженою. Історія з поправкою Пресслера, коли США припинили військову та економічну допомогу через відсутність підтвердження відсутності ядерної зброї у Пакистані, показала переважну позицію міжнародної спільноти, яка залишається занепокоєною співпрацею Пакистану з Китаєм та Північною Кореєю у військово-технічній сфері. Це привело до накладення санкцій на Пакистан і Китай у 1993 році, оскільки оцінюється як нова загроза світовій безпеці.
Пакистан сприймає свою ядерну арсеналізацію як необхідний захист проти військової переваги Індії. Це частина більш складної регіональної динаміки із залученням інших ключових гравців, таких як Китай і США, які мають внутрішні інтереси в підтриманні ядерного балансу у Південній Азії. На кінець, амбітні плани Пакистану щодо розширення ядерно-ракетного потенціалу викликають серйозні наслідки для регіональної та глобальної безпеки.
Пакистанські ядерні можливості загострюють напругу в Південній Азії та вносять ризики для глобальної безпеки.
Пакистан має право розвивати свої ядерні потенціали для забезпечення національної безпеки в умовах загроз з боку Індії.
Розвиток ядерних технологій Пакистану створює нові виклики для міжнародної стабільності та регіонального миру в Південній Азії.
Посилення ядерних можливостей Пакистану вимагає пильної уваги міжнародної спільноти для запобігання ескалації конфлікту.