28 листопада 2024 року прем'єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе оголосив, що країна призупиняє переговори з Європейським Союзом до кінця 2028 року і відмовляється від усіх грантів ЄС на цей період. Він зазначив, що Грузія буде готова приєднатися до ЄС у 2030 році за умови наявності здорової демократичної системи та сильної економіки. Це рішення викликало значні протести в Тбілісі: демонстранти з грузинськими та європейськими прапорами зібралися біля парламенту. Протести переросли в насильницькі дії, коли поліція застосувала водомети і сльозогінний газ проти учасників. Операція поліції розпочалася рано 29 листопада, і до ранку проспект Руставелі був звільнений. Повідомляється про 43 затриманих та постраждалих серед демонстрантів, поліції та представників ЗМІ.
Ці протести пов'язані також з недавніми парламентськими виборами, які пройшли 26 жовтня 2024 року. Партія влади "Грузинська мрія" отримала 54% голосів, але опозиція і західні уряди стверджують, що вибори були заплямовані порушеннями та російським впливом. Опозиційні партії відмовилися прийняти результати виборів і проводять акції протесту проти їх результатів.
Європейський парламент засудив проведення парламентських виборів та закликав їх повторити. Президент Європейської ради Шарль Мішель і президентка Грузії Саломе Зурабішвілі також висловили занепокоєння щодо виборчого процесу. Редакторка грузинської версії SOVA Марта Ардашелія зазначила, що протести в основному були мирними, але влада застосувала силу для розгону натовпу. Вона підкреслила, що дії уряду були спрямовані на залякування протестувальників, журналістів і активістів, але ця стратегія могла мати зворотний ефект, оскільки люди продовжують протестувати, незважаючи на репресії.
Хоча Кремль описав події в Грузії як "внутрішню справу," він провів паралелі з протестами на Майдані в Києві, припускаючи ширший геополітичний контекст заворушень. Протести в Грузії є відповіддю на рішення уряду зупинити інтеграційні переговори з ЄС та контраверсійні парламентські вибори, що викликали звинувачення у фальсифікаціях і російському впливі. Насильницька відповідь з боку влади викликала широке засудження та подальші акції протесту.
Ці події свідчать про кризу демократії в Грузії та суспільне незадоволення режимом влади.
Демократичні зміни в Грузії вимагають часу, а опозиція спекулює на емоціях людей, підігріваючи протести.
Ситуація в Грузії вказує на глибокі розбіжності між владою та суспільством, які потребують термінового вирішення.
Протести в Грузії є яскравим прикладом боротьби за демократичні цінності та протидії авторитаризму.