Росія, незважаючи на міжнародні санкції, продовжує отримувати американські машини, зокрема гідроабразивні пристрої, які мають важливе значення для виробництва військової техніки. Це викликає занепокоєння щодо ефективності санкційного режиму та можливостей Росії обходити обмеження.
Попри ембарго, яке запровадили США, Росія все ще отримує необхідне обладнання через мережу посередників. Гідроабразивні машини, які відіграють ключову роль у виробництві військової техніки, постачаються через такі країни, як Туреччина, Китай, Гонконг, ОАЕ та Мальдіви. Цей складний ланцюжок постачань допомагає Росії підтримувати свій воєнний потенціал.
Цей випадок не є поодиноким: Росія постійно знаходить способи обійти санкції, щоб продовжити виробництво військової техніки. Наприклад, німецько-японська компанія DMG Mori, попри офіційне оголошення про вихід з російського ринку, продовжила постачати промислове обладнання для виробництва зброї. Окрім американських пристроїв, Росія також отримує техніку з інших джерел. Наприклад, угорська компанія, яка належить литовському громадянину, поставила високоточні шліфувальні та фрезерні станки до Росії, вироблені в Італії.
Здатність Росії продовжувати отримувати це обладнання дає їй змогу підтримувати значний рівень військового виробництва. Однак експерти зазначають, що залежність від західної техніки, яка з часом зношується і вимагає обслуговування, створює довгострокові виклики для виробничих можливостей російської армії.
Постійне постачання американського і іншого західного обладнання до Росії, попри санкції, підкреслює складність та труднощі в реалізації економічних обмежень проти країни, яка цілеспрямовано прагне зберегти свої військові можливості. Це питання потребує подальшого обговорення та пошуку рішень, які могли б ефективніше загальмувати цю тенденцію та підвищити ефективність міжнародних санкцій.
Ці факти свідчать про необхідність посилення контролю за санкційним ринком, щоб зупинити постачання техніки до Росії.
Здається, Росія здатна адаптуватися до санкцій, а їх військова інфраструктура поступово стає самостійною.
Ситуація вимагає нових стратегій міжнародної співпраці для ефективного контролю за обхідними маршрутами санкцій.
Необхідно вжити заходів для ускладнення ланцюгів постачання, щоб зменшити військовий потенціал Росії.