У цьому напруженому і складному періоді війни в Україні, жахливі втрати на фронті лишають свій чорний слід не тільки у воєнній хроніці, але й на життях тисяч українських родин. Початок 2024 року став продовженням цієї важкої ситуації, коли багато наших захисників поклали свої життя у боротьбі проти агресора.
Коли ми згадуємо про тих, хто загинув у січні 2024 року, під серцем стискається від болю і жалю. Наприклад, Відрук Володимир, чий бойовий шлях обірвався 3 січня через ворожу атаку безпілотника під Мар'їнкою у Донецькій області. Того ж дня загинув Губрик Андрій Михайлович, виконуючи бойове завдання на Запорізькому напрямку. 4 січня бойова задача стала останньою для Гуменого Любомира в Гострому, Курахівська міська громада, Донецька область. Ще двоє патріотів, Стрілець Вадим і Дуда Назар, також загинули від обстрілів та під час бойових завдань у цей же час.
Залістовський Владислав Павлович, військовий льотчик, поклав своє життя 5 січня під час виконання бойової місії, а Некрасов Дмитро помер від важких поранень у Бахмутському районі. Цей трагічний список продовжують Гусар Андрій Олександрович і Калініченко Олександр, що загинули під час бойових завдань у Донецькій області.
Не менш трагічним був і грудень 2024 року, коли українська армія продовжувала втрачати своїх відважних синів. Шарамайлюк Василь Ігорович, якого зранили ще у листопаді, нарешті склав свої зусилля до віддання життя за країну. Хвилю переходу у світінь загострюють імена Зеленського Артура Ришардовича біля Торецька, Петріни Сергія, який страждав на проблеми з серцем, і багато інших героїв. На фронтах із Харкова до Донеччини гинули Йовдій Михайло, Сидоряк Дмитро, Обуховський Роман, Олішевський Віктор Володимирович і Житкевич Владислав Юрійович.
Кожна зі згаданих історій – це не тільки втрата для України, але й особиста трагедія для численних родин. І поряд із поглибленням цієї трагедії, залишається надія, що жертви українських військових дадуть змогу зберегти мир і безпеку на нашій землі в майбутньому. Ми завжди пам’ятатимемо їхню мужність і відданість.




Цей текст нагадує про справжню ціну свободи. Герої не забуті, їх пам’ять живе в наших серцях.
Чи дійсно необхідно продовжувати війну, коли можна шукати мирні рішення? Загибель військових вражає родини, але не змінює ситуації.
Ці мужні чоловіки – символ незламності народу. Їхні жертви не можуть бути забуті, вони варті нашої пам’яті.
Ці трагедії нагадують нам про цінність життя. Пам’ять про героїв залишиться назавжди в наших серцях.