У той ранній годині 24 лютого 2022 року світ здригнувся від звістки, що Путін оголосив так звану "спеціальну військову операцію" проти України. Для багатьох це стало моментом, коли слова перестали бути чимось більше, ніж камуфляжем для жорстокої реальності війни, яка вже почалася. Хоча довгий час на кордонах України з Росією та Білоруссю накопичувалися війська, аж до останньої миті російські чиновники заперечували плани вторгнення.
Внаслідок масованих ударів ракети завдали нищівного враження численним містам, включаючи Київ, Харків і Чернігів. Російські сили, наче з трьох сторін ураган, одночасно рушили в Україну – з території Росії, через Білорусь і з тимчасово окупованого Криму. На всіх фронтах Україна зустріла тотальний опір. І, хоча хвиля вторгнення була настільки жорстокою, що російським військам вдалося захопити Зміїний острів до кінця першого дня, українці вже почали організовувати оборону.
Президент Володимир Зеленський оголосив воєнний стан, закрив повітряний простір для цивільної авіації та розірвав дипломатичні відносини з Росією. Окрім цього, він закликав своїх співвітчизників протистояти агресору та оголосив наміри вступити в переговори з Москвою.
На міжнародному рівні реакція була значною, та, як виявилось, недостатньо дієвою. Радбез ООН проголосував за резолюцію з вимогою до Росії вивести війська з України, але Москва нанесла вето, в той час як Китай, Індія та ОАЕ утрималися. Цей крок лише підкреслив складність міжнародних відносин і те, наскільки роз'єднаною може бути світова спільнота перед фактом агресії.
З самого початку українські захисники зуміли втримати ключові міста і навіть перейти в контратаку. Переговори між Україною та Росією вступили в фазу постійних викликів, коли кожна сторона наполягала на своїх умовах. Росія продовжувала тиснути на вимоги демілітаризації та нейтралітету України, а українці були відчайдушні у своїй відмові підкоритися чужим диктатам.
Своє виправдання Путін намагається спродати через тезу про захист населення самопроголошених "республік" ДНР та ЛНР. Його риторика зачіпає химерні звинувачення в неонацизмі, контроль з боку Заходу і вигадані ядерні амбіції Києва — всі ці звинувачення звучать, як з відривних сторінок з підручників пропаганди.
Сьогодні ці події залишаються темами гострих дискусій та початком складного і тривалого шляху до можливої розв'язки. Війна, з усіма її наслідками, розгорнула новий пласт політичних і гуманітарних випробувань і поставила численні запитання, на які досі немає однозначних відповідей.
Вражаюче, як українці протестують агресії! Вірю в їхню героїчну боротьбу та силу духу, незважаючи на важкі часи.
Чи справді всі українці підтримують цей конфлікт? Необхідно враховувати різні думки всередині країни.
Війна викрила слабкі місця міжнародної політики. Чи зможе світ об’єднатися заради миру в Україні?
Варто пам’ятати, що ця війна має величезні гуманітарні наслідки, які потребують термінового вирішення та підтримки.