Трагічний інцидент в Оленівці, що стався 29 липня 2022 року, залишив глибокий слід у пам'яті українців. У пріоритеті обговорень – численні претензії обмудсмена Дмитра Лубінця щодо загибелі щонайменше 50 українських військових полонених. Цей випадок зачепив серця багатьох людей і став приводом для жорсткої критики міжнародних організацій, таких як ООН та Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ).
Лубінець рішуче висловився про бездіяльність ООН та МКЧХ, що, на його думку, не виконали своїх зобов'язань у притягненні Росії до відповідальності за вбивства. Оскільки зона контролювалася Росією, саме вона повинна була забезпечити безпеку і добробут полонених. Однак, жодних публічних заяв про відповідальність Росії не було, що, без сумніву, викликало обурення.
План ООН щодо створення спеціальної місії розслідування інциденту зазнав краху через відсутність гарантій безпеки та доступу з обох сторін конфлікту. Лубінець вважає, що навіть без фізичної присутності існували способи розслідування ситуації, застосувавши наявні технології, свідчення постраждалих та відео-матеріали.
Інтернальна доповідь моніторингової місії ООН вияскравила, що обстріл здійснювався зі сходу, що суперечить заявам Росії про удар українськими силами за допомогою ракет HIMARS. На жаль, оприлюднена частина доповіді не містила прямого звинувачення Росії, чим розчарувала Лубінця.
Незалежне розслідування значно ускладнилося через дії Росії, зокрема зміни на місці злочину та відмову у доступі спостерігачів. Росія, попри відсутність доказів, звинуватила українські війська, а Лубінець наголошував на важливості активної позиції ООН у засудженні дій Росії та забезпеченні справедливості.
Лубінець закликав до відновлення місії ООН та наполягав на активнішій ролі міжнародних організацій у розслідуваннях. Це був перший випадок в історії МКЧХ, коли задокументовані вбивства українських полонених публічно не засудили, що підкреслює необхідність їхньої ефективності та неупередженості.
Цей інцидент є частиною ширшої системи ймовірних воєнних злочинів російських сил, серед яких у 2024 році зафіксовано 177 випадків вбивств українських військовополонених. Відсутність публічних звинувачень з боку МКЧХ тільки посилило напруження між сторонами, а Росія погрожує юридичними заходами у відповідь на закиди Лубінця.
Цей трагічний інцидент ще раз підкреслює важливість міжнародних організацій у захисті прав людини та справедливості.
Необхідно враховувати, що звинувачення без доказів можуть лише погіршити ситуацію і ускладнити мирні переговори.
Відсутність ефективної реакції міжнародних організацій ставить під сумнів їхню роль у захисті прав військовополонених.
Цей випадок демонструє критичну необхідність у прозорості та відповідальності міжнародних структур у вирішенні конфліктів.
Цей інцидент підтверджує необхідність міжнародного контролю і справедливого розслідування воєнних злочинів, щоб запобігти безкарності.