Ось реальна історія про жахливі події, що відбуваються в Україні, котра досліджена на основі даних Організації Об'єднаних Націй щодо цивільних жертв російської агресії.
На даний момент, ми живемо в умовах, де не лише герої фронту захищають нашу землю, але і мирні громадяни щодня стають жертвами безглуздих атак. Від початку повномасштабної агресії Росії проти України 24 лютого 2022 року, знищено понад 12,162 життів цивільних. Уявіть собі, це понад 12 тисяч історій, які так і не отримали свого продовження через безглузду війну. До кінця жовтня 2024 року поранено 26,919 осіб, багато з яких тепер житимуть із психічною та фізичною травмою на все життя.
Незважаючи на аспекти міжнародного права, щомісяця ми продовжуємо втрачати життя. Серпень та липень 2024 року стали найкривавішими місяцями цього року, з 219 вбитими та 1,018 постраждалими у липні. На жаль, діти не остались осторонь цієї трагедії: у листопаді 57 дітей зазнали поранень, а на кінець жовтня 45% смертей були серед людей старших за 60 років.
Яка жахлива іронія: ті, хто має чиновники вважати "захистом", направляють свою зброю на учбові та медичні установи. Зруйновано 1,358 освітніх та 580 медичних закладів, лише у серпні цього року пошкоджено більше 38 учбових та 28 медичних установ. Чи можемо ми уявити шкоду, завдану нашій молоді та нашим літнім вчителям, які так беззахисні?
Ця війна не відбувається далеко, вона стосується всіх. Більшість постраждалих, понад 93-94%, стали жертвами нападів у контрольованих Україною регіонах. Найважче вразило Донеччину, Харківщину та Херсонщину. Як нескінченний кошмар, атаки продовжують руйнувати життя і на Дніпропетровщині, Київщині, Запорізькій, Миколаївщині та інших регіонах.
І коли ми чуємо, що це лише верхівка айсбергу, десь у підсвідомості усвідомлюємо, що багато історій залишаються непочутими. Безперервні напади значно погіршили умови життя, вплинули на психічне здоров'я українців та порушили основні сервіси.
Цей жахливий конфлікт без перебільшення став однією з найглибших гуманітарних криз нашого часу, і наше завдання, як суспільства, – не дозволити жодній жертві бути забутою.
Ця війна приносить жах і страждання. Важливо пам’ятати про всіх жертв та не дати їм забутися.
Не можна ігнорувати, що українська сторона також має свою відповідальність за ескалацію конфлікту і його наслідки.
Ці трагічні цифри наводять на думки про людяність та необхідність термінового миру в Україні.
Жахливі втрати серед мирних жителів підкреслюють потребу у глобальному реагуванні та підтримці України в цей важкий час.