Жорстокість війни та ігнорування права

Уявіть собі, як ви беззбройні та поранені, знаходитеся далеко від дому, серед невпинної війни. Та замість рятунку, зустрічаєте страхітливу реальність – нашого хороброго воїна, солдата ЗСУ, на території, охопленій конфліктом. Російські військові, згідно зі звітом Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, скоюють недопустиме – стріляють у пораненого українця, який вже не може чинити опір.

Такий вчинок – це не просто постріл у людину. Це постріл у саме серце міжнародного гуманітарного права. Одна з головних засад конфліктів – зберігати життя беззбройних та поранених. За Женевськими конвенціями та іншими міжнародними законами, така жорстокість недопустима. І що ж ми бачимо? Знову і знову ці норми ігноруються.

Від такої новини стискається серце, а душа волає про справедливість. По всій Україні і за її межами шириться обурення, адже ми всі розуміємо: ціна такого нехтування – не тільки людські життя, але й підрив довіри до всього, що ми вважали непорушним у нашій спільній моралі. Потрібно мобілізувати світову громаду, щоб втілювати в життя принципи, які мають оберігати кожного від безглуздої жорстокості.

Цей трагічний випадок показує справжню брутальність війни, якої не повинно бути у XXІ столітті. Але він також став сигналом про те, що дедалі більше важливо втручання міжнародної спільноти. Настав час не лише засуджувати й обурюватись, але й діяти для захисту прав не тільки солдатів, але й людського гідності в цілому.

Справа не тільки в одному інциденті; справа в тому, щоб такими трагедіями не перетворювалися на буденність. Щоб жертвами не залишались непомічені голоси мужності, які заслуговують на правосуддя. І можливо, наша небайдужість стане тим ланцюжком, що об’єднає всіх на шляху до справедливості у світі, який все частіше потребує захисту простих, але таких важливих людських прав.